Роль внутрішніх ресурсів у боротьбі із професійним вигоранням педагогів
У сучасному ритмі життя більшість людей час від часу відчувають на собі наслідки стресу, пов’язаного із професійною діяльністю. Тривале перебування у стресовому стані може призвести до внутрішньої дисгармонії та емоційного вигорання. Як відомо, найбільш вразливими є представники допомагаючих професій, тобто особи, які працюють у сфері людина-людина.
Окремою групою підвищеного ризику можна виділити педагогічних працівників, діяльність котрих пов’язана із серйозною відповідальністю, широким колом обов’язків та постійним браком часу. Сьогодні ця проблема є особливо гострою та актуальною, бо працювати педагогам доводиться в умовах освітніх реформ, а віднедавна - ще й в умовах карантину та дистанційного навчання.
Симптоми вигорання хоча б іноді помічає у себе кожна людина під час стресових ситуацій – це емоційне та фізичне виснаження, дратівливість, втрата мотивації та інтересу до роботи, навчання. На щастя, у більшості таких випадків звичайний відпочинок допомагає витримати психологічне напруження і ці симптоми зникають самостійно. Але якщо стрес стає хронічним , вигорання переходить у наступну стадію та призводить до більш серйозних розладів та наслідків для здоров’я.
За моделлю американського професора Дж. Грінберга, професійне вигорання – це процес, що має п’ять послідовних стадій або ступенів. Перша стадія найчастіше стосується молодих працівників, які тільки розпочинають професійну діяльність і витрачають багато ресурсів на виконання завдань із непомірним ентузіазмом, можна сказати, що «горять» на роботі. Через деякий час ресурс вичерпується і діяльність починає приносити дедалі менше задоволення. На другій стадії вже з’являються симптоми, що вказують на гостру потребу у відпочинку – втома, сонливість чи навпаки- безсоння, втрата мотивації.
Третя стадія вигорання супроводжується апатією, роздратованістю, відчуттям пригнічення та виснаженості, з’являються психосоматичні розлади. На четвертій, кризовій стадії пригнічується імунітет, розвиваються хронічні хвороби. В решті- на п’ятій стадії людина втрачає працездатність через численні захворювання, що несуть загрозу її життю та здоров’ю .
Очевидно, що чим раніше вдасться помітити симптоми вигорання, тим більше шансів його подолати із найменшим ризиком для власного здоров’я, вчасно збалансувати свою діяльність та зберегти гармонію. Для цього на допомогу кожній людині існують її життєві опори – внутрішні та зовнішні ресурси.
Зазвичай ми набагато більше знаємо про наші зовнішні опори та звертаємось до них частіше, ніж до внутрішніх. У зовнішньому середовищі поряд із стресом та негараздами завжди є ресурси, який допомагають витримати цей тиск. Для кожної людини вони свої, але загалом все ж можна виділити спільні – це спілкування із родиною, друзями, природою, домашніми улюбленцями, корисні та шкідливі звички, щоденні ритуали, різноманітні хоббі, тобто ті речі, які надихають, розслаблюють та дозволяють швидко відновитись.
Відшукати внутрішні ресурси складніше, але розвивати та використовувати їх необхідно. Наші внутрішні опори пов’язані із особистісними особливостями – це власний характер, таланти та здібності, досвід та світогляд, інтелектуальний потенціал, моральні цінності тощо.
Як внутрішні ресурси допоможуть впоратись із стресом та професійним вигоранням? Будь яка стресова ситуація викликає певні дії та реакції - психологічний захист, подолання, пристосування та переживання. Для адекватного сприйняття та конструктивного вирішення стресової ситуації необхідно докласти певних зусиль, задіяти сильні сторони своєї особистості, здатність відновити витрачену енергію, спираючись на внутрішні опори. Важливо приділяти увагу самовдосконаленню та виховувати власну життєстійкість - потужний внутрішній ресурс у боротьбі зі стресом. Треба навчитися прислуховуватись до власних емоцій, почуттів та усвідомлювати їх. Тільки через чітке розуміння того, як саме ти почуваєшся у стресовій ситуації, можливе усвідомлення та задоволення власних потреб.
Гончаренко В.Е.
